Чому суд не шукає правду, а встановлює факти

Багато громадян, звертаючись до суду, очікують, що суддя зможе самостійно розібратися в ситуації та встановити, хто має рацію. Водночас судовий розгляд відбувається за чіткими правилами, де вирішальне значення мають докази, а не припущення чи емоції.

Завдання суду полягає у встановленні фактів, які мають юридичне значення для вирішення справи. Такі факти підтверджуються доказами: документами, показаннями свідків, висновками експертів та іншими матеріалами, поданими учасниками процесу.

Суд не може ґрунтувати рішення на власних здогадках або загальному уявленні про справедливість. Навіть якщо певні обставини здаються очевидними з точки зору повсякденного життя, без належного доказового підтвердження вони не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Припустимо, що особа звертається до суду з вимогою відшкодувати шкоду, стверджуючи, що сусід пошкодив її майно. Зі слів заявника ситуація виглядає зрозумілою та переконливою. Однак за відсутності доказів — наприклад, акту огляду, фотофіксації, показань свідків або висновку експерта — суд не має правових підстав визнати такі обставини доведеними. У цьому випадку суд оцінює не саму історію, а лише ті факти, які підтверджені належним чином.

Слід також пам’ятати, що суд не збирає докази замість сторін. Обов’язок доведення покладається на учасників справи, тоді як суд забезпечує об’єктивний та неупереджений розгляд поданих матеріалів і застосовує до встановлених фактів норми закону.

Процесуальні правила можуть здаватися формальними, проте саме вони гарантують рівність сторін і передбачуваність судових рішень. Доказовість є основою справедливого судового розгляду та ефективного захисту прав кожної особи.